Її слова торкаються найпотаємніших куточків людської душі, її життєвий шлях надихає на боротьбу сотні тих, хто вже готовий зневіритися, вона – перлина української поезії, прози, публіцистики. Вона – Леся Українка! Лариса Петрівна Косач навіть псевдонім обрала собі такий, аби кожен розумів її безмежну любов до Батьківщини. Цю любов вона щораз дужче виписувала рівненькими рядочками на папері.
Серед близького оточення Лесі Українки були визначні вчені та громадсько-політичні діячі, що неодмінно мали вплив на її формування: М. Драгоманов, В. Антонович, М. Старицький, М. Лисенко, М. Ковалевський та ін. Хоча, звісно ж, підвалини любові до рідної землі заклалися ще в сім’ї. У своїй творчості письменниця часто звертається до українських традицій, звичаїв, міфології. У віршах яскраво звеличує красу української землі. У її творах і сьогодні прослідковуються такі актуальні проблеми. Немов би Лариса Петрівна свого часу змогла заглянути у майбутнє України.
…Вкраїна бачила не раз, як тії закоханці надвечір забували все, про що співали вранці,
і, взявши дар від неї, йшли
до іншої в гостину;
вони не знали, що то є
любити до загину...
Це уривок із вірша «На роковини», присвяченого Т. Г. Шевченку. А ось рядки іще одного вірша:
І все-таки до тебе думка лине, Мій занапащений, нещасний краю, Як я тебе згадаю, У грудях серце з туги, з жалю гине.
Сі очі бачили скрізь лихо і насилля, А тяжчого від твого не видали, Вони б над ним ридали, Та сором сліз, що ллються від безсилля…
Безсильною вона виявилася і проти своєї невиліковної хвороби. Ось тут би лити сльози, але ні! У своїх поезіях Леся Українка, попри важку недугу, ніколи не нарікала на свою долю, а продовжувала боротися. Силі її духу можна хіба позаздрити. Письменниця до останніх днів свого життя не припиняла творити, навіть коли самотужки вже не могла записувати. То власне мамі вона диктувала проєкти своєї так і ненаписаної драми «На берегах Александрії».
Внесок Лесі Українки в українську літературу важко переоцінити. Її твори надихають, захоплюють, змушують подивитися на цей світ під іншим кутом. Поетичні рядки хочеться перечитувати, поступово усвідомлюючи глибину змісту.
Читаймо українських класиків! Надихаймося їхніми творами! Зрештою, просто любімо Україну як вони!
Ольга Тимчук,
заступник голови громадської організації «Молода Просвіта»