Гостини в Новоград-Волинському

Літературно-меморіальному музеї Лесі Українки

У світовій культурі є митці, що увібрали в себе живу душу народу, стали часткою його життя. До них належить й наша видатна українська поетеса Леся Українка. Її любов невгасима до рідної квітучої землі. Усе своє життя вона несла людям щастя, радість, поетичне слово, бо понад усе любила свій край, свій народ. Навіть у складні хвилини життя її не змогла зламати доля. Вона вічно житиме в серцях усіх народів і України!


На малу батьківщину Лесі Українки, до Новоград- Волинського Літературно-меморіального музею Лесі Українки в кінці листопада 2017 року їздили педагоги-просвітяни Рівного. Побачити, де народилася велика поетеса, познайомитися з духовною атмосферою родини Косачів-Драгоманових, її світоглядом, відношенням до батьківщини, до природи, мови та звичаїв.

 

Новоград-Волинський (Звягель) – це тихий затишний куточок на Житомирщині, це земля, яка подарувала світові геніальну дочку з великим українським духом нашого українського народу. В ошатному будиночку над Случчю, де вперше побачила світ Лариса Косач, більше 50 років діє Літературно-меморіальний музей Лесі Українки. На подвір’ї встановлено бронзовий бюст Лесі Українки. Будинок майже не зазнав реставрації, і зовні та усередині все нагадує 19 сторіччя. В меморіальній частині трьох кімнатах будинку відтворено життя Косачів у Звягелі: документи, картини, фотознімки, книги, меблі тих часів. Представлені матеріали літературно-етнографічної діяльності Ольги Косач (Олени Пчілки). Найсвятіше місце – дитяча кімната Лариси Петрівни. У куточку – віночок із стрічками, живі квіти та муляж метричної книги, роз­критої на сторінці із записом про день і місце народження Ла­риси Петрівни Косач. Тут представлені осо­бисті речі письменниці.
 

Окрема кімната збе­рігає реліквії родини Косачів та її оточення. Серед них – фотографія Лесі «Волинська хата», порцелянова тарілка, соусник, молочник, жіноче портмоне, передані музею Єлизаветою Іванівною Листовською. Рушник, присвячений Михайлу Драгоманову, вишиванку, корсетку подарувала музею Ольга Петрова-Лютон, онука наймолодшої сестри Лесі Українки Ізидори Петрівни. Доповнюють експозицію речі з родини Філіпа Немоловського, приятеля Петра Косача, лікаря, який лікував Лесю. Це аптечка, пляшечки для ліків, крісло, фотографії, передані музею племінницею Немоловського – Аллою  Гарус.

 

Окрім того, було цікаво розглядати взірці українських узорів, рушники, крайки, інший старовинний одяг. До речі, одна з чисельних праць Олени Пчілки є збірник «Українські узори», виданий в 1927 році, тепер перевиданий і доступний усім.

 

Другий відділ музею присвячений вшануванню Лесі Українки, її творчості і має назву «Серед живих жива». Тут експонуються матеріали багатогранної літературної спадщини Лесі Українки, твори українських письменників, оригінальні сувеніри та подарунки музею. Представлені матеріали щорічних міжнародних літературно-мистецьких свят «Лесині джерела», що проходять у дні пам’яті геніальної поетеси на початку серпня, наукових читань, літературних вечорів, тематичних заходів «Свят вечір» та «Ніч в музеї».

 

Музей – неповторний скарб святої Лесиної домівки, колиски великої поетеси нашої України, – ділиться враженнями від екскурсії Тамара Нестеренко, голова первинного осередку «Просвіта» школи «Центр надії», вчитель англійської мови. Музейні гостини на мить перенесли нас у атмосферу інтелігентності і любові, затишку і вишуканості родини Косачів. Саме батьківське виховання та любов до рідної землі, мови зробили Лесю такою незламною людиною сильної волі, яка долала великі труднощі, щоб донести свої думки, бажання і жагу до життя нам, українцям! Своїх учнів намагаюсь вчити і виховувати за принципом «чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь». Леся Українка є прикладом того, адже вона знала 9 іноземних мов й перекладала твори класиків світу на українську мову.

 

Споглядаючи експозиції музею, ми мали змогу ще раз переконатися у багатогранності таланту Лесі Українки, у її оптимізмі, наполегливості, волелюбстві та безмежній любові до життя, – зауважує Наталія Шуманська, заступник директора з виховної роботи ЗОШ №18.

 

Кожна з кімнат музею мала цікаву інформацію, яку ми неодмінно використаємо у своїй роботі. Запам’яталася панорама із твору «Лісова пісня», з якої кожен почув ніжний голос Мавки і чарівне звучання Лукашевої  сопілки, шепіт волинських лісів і, безперечно, Лесине слово:

«…я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає»

 

Тож нехай не міліє ріка шани до Світоча світової літератури – Великої Українки, жінки-поета, до творчості якої сучасність наша і майбутність прямує! Доземно вклоняємося завідуючій музеєм Вірі Омелянівні Римській та всьому колективу, за збереження великої святині української культури, – говорить організатор поїдзки, голова міської «Просвіти» Катерина Сичик. Освітянам радила відвідати музей з учнівською молоддю і запевнитись, що наші пращури були великими українцями і ми маємо ким пишатися.