75 років від дня смерті генерала Марка Безручка

Напередодні 75-ї річниці з дня смерті генерал-хорунжого Армії Української Народної Республіки Марка Безручка 8 лютого 2019 року рівненське міське об’єднання товариства «Просвіта» надіслало інформативні листівки про українського героя цієї історичної доби до 78-ми первинних просвітянських осередків – дитячих садочків, шкіл та Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем’янчука. Заклади освіти також самостійно вшановували пам’ять генерала; зокрема ЗОШ №23 провела захід «Марко Безручко – українець, який врятував Європу». А 10 лютого просвітяни долучилися до заходу-вшанування генерала Безручка біля пам’ятної дошки на вулиці, що названа на його честь.

 

З нижче наведеною інформацією, що була підготовлена істориком, членом правління Рівненської обласної «Просвіти», директором НВК «Колегіум» Петром Куделею, знайомилися вихованці, педагоги, керівники, інші працівники рівненських закладів освіти та навіть жителі мікрорайонів, в яких розповсюдили листівки працівники закладів дошкільної освіти за числами 8 та 11.        

Bezruchko.jpg

ВІРНИМ СИНАМ УКРАЇНИ

 

Скільки великих патріотів мала Україна,

а тепер про них ніхто не знає!

Варто сподіватися на кращі часи, коли

достойних шукатимуть, аби гідно вшанувати…

Дмитро Павличко

БЕЗРУЧКО Марко Данилович (31.10.1883–10.02.1944) – український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР (жовтень 1920). Народився в м. Великий Токмак Таврійської губернії (нині м. Токмак). 1908 р. закінчив Одеське піхотне юнкерське училище, згодом, 1914 р. – Імператорську Миколаївську військову академію у Санкт-Петербурзі. Учасник Першої світової війни. Служив у 106-му піхотному Уфімському полку. На фронті дістав поранення та контузію. З січня 1915 р. – офіцер для доручень штабу 3-го армійського корпусу, згодом – старший ад’ютант штабу 42-го армійського корпусу та штаб-старшина для доручень штабу 30-го армійського корпусу. Останнє звання у російській армії – капітан (з 14.06.1916 р.).

Один із засновників української армії, брав участь в українізації фронтових частин російської армії.

У період Української Держави працював у Генштабі. Перейшов на бік Директорії. З 15 грудня 1918 р. – начальник персонального відділу Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. З 12 березня 1919 р. – начальник штабу Окремої Запорізької бригади ім. С. Петлюри Дієвої армії УНР. З 26 квітня 1919 р. – полковник, начальник штабу Корпусу Січових Стрільців, член Стрілецької Ради.

7 грудня 1919 р. був інтернований польською владою. В січні 1920 р. з інтернованих українських військових у фортеці в Брест-Литовську розпочав створення 6-ї Січової дивізії Армії УНР. 21 березня 1920 р. призначений її начальником.

Після підписання Варшавського договору 1920 р. з початком польсько-радянської війни дивізії Марка Безручка і Олександра Удовиченка розпочали спільно з польською армією наступ на Київ. 7 травня 1920 р. дивізія Безручка в авангарді польсько-українських військ зайняла Київ.

З серпня 1920 р. командував Середньою групою військ Армії УНР. 7-8 серпня 1920 року 6-а Січова дивізія Армії УНР під командуванням генерала Марка Безручка вела успішні бої з більшовицькими військами в околицях Холма, а 28-31 серпня 1920 року підрозділи дивізії Безручка, які налічували в цей час 253 старшин і 1773 стрільців та мали підтримку польських формувань під командуванням капітана Миколая Болтуця, затримали в оборонних боях біля міста Замостя похід Кінної армії Семена Будьоного, що відіграло визначальну роль в обороні Варшави та розгромі більшовицьких військ.

Восени 1920 р. Середня група військ під його проводом вела успішний контрнаступ проти більшовицьких військ, зайнявши Поділля по лінії Шаргород-Бар-Літин. 5 жовтня 1920 р. Марку Безручку присвоєно звання генерал-хорунжого.

Після виснажливих боїв українські війська, покинуті союзниками, відступили 21 листопада 1920 р. за ріку Збруч і були інтерновані Польщею. Безручко перебував у таборах для інтернованих в Александруві Куявському та у Щипйорні під Калішем.

Наприкінці 1920 р. очолював військову місію і штаб-Армії УНР у Варшаві. В 1920-24 рр. – військовий міністр і віце-міністр уряду УНР на еміграції у Польщі, член Вищої військової ради УНР. 1931-35 рр. – голова Українського воєнно-історичного товариства у Варшаві. Був редактором та видавцем військово-історичного мемуарного збірника «За Державність». Автор книг «Від Проскурова до Чорториї» та «Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині».

Під час відзначення 20-річчя відродження Польської держави польська влада нагородила Марка Безручка вищим орденом «Vіrtutі Міlіtarі», проте той прийняти його відмовився. «Я воював за Україну, а не за Польщу», – заявив бойовий генерал.

З початком Другої світової війни Безручко активно підтримував Організацію українських націоналістів.

Марко Безручко помер у Варшаві, похований у православній частині міського цвинтаря «Воля».

Наша вірність тим ідеям, за які голови

поклали незабутні лицарі оружної

боротьби за українську державність

1917–1920-х років, буде найкращою пошаною

до світлої пам’яті її, до великого

чину їхнього життя...

Симон Петлюра