Екскурсія на батьківщину Степана Бандери

та до міста Івано-Франківська 

Поринути в історичні події національно-визвольного руху ХХ століття за Українську державу, доторкнутися до героїчного минулого на прикладі героїв, котрі служили українській ідеї та поклали на її вівтар свої життя, Прометеєм яких був Степан Бандера, мали змогу близько 30 представників патріотично свідомої молоді рівненських шкіл. 

 

18 жовтня 2019 року Рівненське міське об’єднання товариства «Просвіта» за активного сприяння його голови Катерини Сичик зініціювало та організувало поїздку на батьківщину великого українського ідеолога визвольної боротьби Степана Бандери та до міста Івано-Франківська як нагороду командирам та членам взводів цьогорічного огляду-конкурсу строю та військово-патріотичної пісні «Червона калина». Екскурсія була профінансована в основному депутатом міської ради Олександром Бабатом та частково місцевою жінкою-підприємцем і міською «Просвітою».

 

– Хочеться, щоб у наших школах вивчалися людські якості великих людей. Бо за кожною героїчною постаттю стоять слабкості та чесноти звичайної людини. Бандера та його побратими відновили національну Українську державу, яку ми продовжуємо й тепер – наповнювати Україну українським змістом. Не багато є таких героїв, іменем кого називають цілу націю. 60 років минуло з часу вбивства ідеолога українського націоналізму, лідера ОУН і одного з творців Української повстанської армії Степана Бандери, але бурхливі суперечки про нього і його спадщину не вщухають. Кажуть, аби краще відчути і зрозуміти людину, вартує побувати на її батьківщині чи в інших місцях, де вона жила, творила, працювала. Бо енергетика місця часто має суттєвий вплив на вдачу особи, – зауважила Катерина Сичик.    

 

Місцина, де 1 січня 1909 року народився та певний час жив Степан Бандера, – а це прикарпатське село Старий Угринів на Івано-Франківщині – милує око. Невеликі узгір’я, вкриті лісками, поля та чепурненькі хатки сільських жителів виглядали по-особливому гарно у цей барвисто-осінній, сонячний та теплий день.

 

На території музейного комплексу відбудована хата-плебанія, в якій жив парох Андрій Бандера (батько) зі своєю родиною з 1906 по 1933 рр. Відновлено інтер’єр кімнат за спогадами сестер Степана, наповнено придбаними або подарованими експонатами, а також оригінальними речами, що належали родині (наприклад, лампа, шафа, робочий стіл батька, дзеркало). Також на збереженні є старовинні ікони та культові церковні речі, що належали отцю Андрію Бандері. Поблизу хати знаходяться криниця та погріб з часів життя тут родини Бандер, а також відбудована каплиця, в якій відправляв батько.   

 

В історико-меморіальному музеї, що був відкритий у 2000 році, компетентні та цікаві екскурсоводи п. Наталія та п. Ольга розповіли про родину Степана Бандери та їх тяжкі та трагічні долі; його дитинство та навчання у Стрийській гімназії; активну участь в українському скаутському (пластовому) русі, не дивлячись на поганий стан здоров’я (ревматизм суглобів та водна пухлина в коліні); студентські роки у Львівській політехніці; його натхненників до боротьби за незалежність України, серед яких зокрема полковник Армії УНР та перший голова ОУН Євген Коновалець.        

 

Початок українського підпілля Бандери відбувся на Стрийщині: займаючись репетиторством, юний Степан розповідав учням про те, як було б добре жити у вільній Україні, внаслідок чого з 13 років перебував під наглядом польської поліції. У студентський період його проукраїнська політична діяльність тільки набирала обертів: акції, вступ та просування в ОУН, суди, ув’язнення, через що він так і не закінчив навчання. Цікаво, що Степан Бандера не вживав тютюну та алкоголю та закликав українців до здорового способу життя, мотивуючи це тим, що тільки свідома нація може вибороти перемогу.

 

Кульмінацією боротьби стало проголошення акту віднови Української Держави 30 червня 1941 року в будинку «Просвіти» у Львові, у підготовці якого брав участь Бандера та за який німці ув’язнили його у концтаборі «Заксенгаузен». Коли фашисти побачили, що втрачають східний фронт, то вирішили звільнити Бандеру в 1944 році з очікуваннями його співпраці. Але провідник ОУН відмовився і розпочав свою еміграційну діяльність, очоливши закордонний провід. 15 жовтня 1959 року за наказом Хрущова Степана Бандеру вбили. Агент КДБ (родом із Львівщини) вистрілив провіднику націоналістів в обличчя струменем розчину ціаністого калію. Поховали Бандеру в Мюнхені. Екскурсоводи також відзначили загадкові смерті двох із трьох дітей провідника та розповіли про співпрацю з його прямими нащадками, що зараз проживають в Німеччині та Канаді.           

 

В експозиціях можна побачити фото, карти, агітаційні матеріали проти польської влади, оригінальні документи періоду діяльності ОУН, посвідчення та документи на ім’я Stefan Popel, під яким проживав Степан Бандера останні роки у Європі. У музеї є скульптура генерал-хорунжого, головнокомандувача Української повстанської армії Романа Шухевича, з яким ідеолог українських націоналістів приятелював та співпрацював. Також відтворено інтер’єр однієї з кімнат домівки Бандер у Мюнхені. Всі речі з мюнхенської квартири нині знаходяться в Лондоні. Там теж є музей української визвольної боротьби імені Бандери. Звідти наявні лише фото. Найбільшу зацікавленість школярів викликав зал, де знаходився макет криївки та плани різноманітних схронів.       

 

Могилу провідника ОУН неодноразово паплюжили. В його рідному селі, поряд із хатою-музеєм, на символічній могилі встановили хрест, привезений з Німеччини. Ведуться розмови (поки що без досягнення чіткого рішення) щодо перевезення й перепоховання праху покійного в Україні. На території комплексу знаходиться гранітна плита на місці, де стояли два перші пам’ятники Степану Бандері (1990 і 1991 роки), знищені московськими спецслужбами. Цікаво, що третій бронзовий пам’ятник провіднику, що встановлений вже після проголошення незалежності, виготовлений з нижньої половини семиметрового калуського пам’ятника Леніну.

 

Представники держав, які запроваджували свою владу на українських землях в різні періоди, вважали Степана Бандеру державним злочинцем, бандитом. До цього часу ім’я Бандери залишається своєрідним «каменем спотикання» у відносинах як і з нашими західними державами-сусідами, так і зі східними. Радянські пропагандисти доклали багато зусиль, щоб у свідомості звичайних громадян пов’язати прізвище Бандери виключно зі словами «банда», «бандит», хоча у багатьох мовах світу «бандера» – це «прапор». Незважаючи на спотворення його образу ворожою пропагандою, Степан Бандера, без сумніву, залишається прапором боротьби за незалежну Українську державу.

 

Майже дві години екскурсії промайнули непомітно. Юні рівняни, незважаючи на неблизьку дорогу, із захопленням слухали екскурсію (що відзначили і самі екскурсоводи) про подвиг людини, що пожертвувала життям,  благополуччям і спокоєм своєї родини заради визволення України. Ось такими враженнями поділились учасники поїздки:

 

– Коли мені запропонували поїхати на екскурсію до музею Степана Бандери, я одразу погодилася і не пошкодувала, – каже Карина Дєщєнко учениця Рівненської ЗОШ №1. Хочу сказати, що мені було дуже цікаво відвідати батьківщину Степана Бандери. Це була досить змістовна подорож.  Відкривати нові куточки Західної України для мене неабияк цікаво, адже сама я з Донецька. Під час екскурсії я почула багато невідомого про родину Бандери і тих людей, що співпрацювали з ним заради волі рідного народу. Після такої інформації розумієш наскільки сильною була і є наша нація, – додає Карина. Дуже вдячна «Просвіті» Рівного за можливість дізнаватися для себе щось нове.  

 

– Мене вразили маловідомі факти з життя і боротьби Степана Бандери, зокрема  те, що він не воював зброєю, а вів і очолював ідеологічне протистояння. Екскурсія дуже сподобалась і запам’ятається, – ділиться враженнями Андрій Нагорнюк, учень 11 класу НВК №17. Я обов’язково поділюся побаченим із своїми друзями. Ми багато побачили і почули в музейному комплексі. Окрім того, здійснили екскурсію до міста Івано-Франківська, що вразило своєю самобутністю, цікавою історією і неймовірною атмосферою. Екскурсія залишила в мене лише позитивні емоції, я відчув гордість і шану до нашого історичного минулого. Мабуть вперше задумався над тим, як нелегко це було.