Хутір Отраже недалеко від с. Моквин Березнівського району на Рівненщині. Тут народився у травні визначний письменник Андрій Кондратюк, автор багатьох прецікавих епічно-величних книг «Хутір», «Дорога до Матері», «Поза межами суєти», «Краса зникаюча і вічна» та ін. Тут письменницько-просвітянська громадськість з ініціативи відомого просвітянина Михайла Борейка вирішила провести читання творів Андрія Кондратюка.

               

Хутір цей (хата, клуня, частина старого саду) розміщений у прегарній місцині. Рівнинні луки, де-не-де дерева на колишніх, насильно колись зруйнованих хуторах, річечка з крутими берегами, де здавна водяться бобри і де і зараз вони мають гатку. Хутір зустрів нас дзвінким пташиним гомоном, голубеньким цвітом вероніки у зеленій росяній траві по коліна. Предивне, містичне місце, яке обезлюдніло 30 років тому після смерті Батька і Матері, яке манить Андрія Кондратюка можливістю найкращого творчого натхнення.

 

Ми приїхали чималим гуртом. Від Рівненської Національної спілки письменників Микола та Юрій Берези, Юлія Бондючна, Ніна Дворницька, від Рівненського міського товариства «Просвіта» – Михайло Борейко, Лілія Овдійчук, Людмила Грекул (голова «Молодої Просвіти»), Євгенія Гладунова, а ще березнівські письменники і просвітяни Борис Боровець, кандидат наук Тетяна Марцинюк з донечкою, яка пізніше грала нам ніжно на бандурі, Надія Ярмолюк, Петро Рачок, моквинська інтелігенція на чолі з сільським головою Василем Нересницею.  

               

Андрій Кондратюк зустрів нас на порозі своєї батьківської хати. Ми його привітали хлібом і квітами. І почалась зворушлива розмова, присвячена його творчості. Спочатку слухали письменника, його хвилюючу прив’язаність до хутора, його перші дитячі враження, захоплення красою довколишньої природи, Батьками, людьми, перші осяяння творчого духу. Цікаво висловився Андрій Кондратюк про прихід німців, ніби німецькі мотоцикли проїхали через його дитяче серце і викликали відразу до окупантів будь-яких мастей, порушників спокою людського буття.

 

Потім виступали гості. Микола Береза хвалився тим, що він найбагатша людина серед людей, бо має всі книги Андрія Кондратюка з особистим дарчим автографом. Лілія Овдійчук та Тетяна Марцинюк як науковці високо оцінили стиль письменника, його дивовижне мовне багатство, високий зміст його творів. Борис Боровець, який  багато зробив для видання творів Андрія Кондратюка переповів прецікаві епізоди з його роману «Хутір». Ніна Дворницька наполягала на тому, що хутір Андрія Кондратюка треба зберегти, щоб майбутні молоді покоління могли доторкнутись до життя і творчості письменника світового рівня. Свої захоплення висловили Юлія Бондючна, Петро Рачок, Надія Ярмолюк, читали свої вірші, Людмила Грекул звеселила наші серця піснею про Україну. Виступали й місцеві земляки письменника, дякували господарю хутора, бажали йому довгого творчого життя.

               

Михайло Борейко, ініціатор створення заповідника «Батьківщина Андрія Кондратюка» зачитав звернення до влади про щорічне проведення літературних читань, яке всі підтримали. Особливо потішило нас те, що сільський голова Василь Нересниця, який пишається своїм видатним земляком, пообіцяв посприяти збереженню хутора і щорічному проведенню літературних читань за участю молодого покоління.

 

Все дійство проходило у дворі на яскравій травневій зелені під спів птаства під голубим небом, яке після весняного дощу осяяло тепле сонечко. Потім ми оглянули обійстя, хату з куфром, піччю, стільцями, ступою, кошиками, ослонами та іншим господарським начинням поліщуків.

 

Дивне піднесення панувало у душах, адже ми побували на побаченні з нашими предками, почули з уст письменника про важке, але й цікаве трудове життя нашого народу у минулому столітті. Якщо є рай, то він тут ось перед нами, на нашій, рідній землі, яку треба берегти, шанувати, любити кожну травинку, кущик, пташину. Цьому вчать нас твори Андрія Кондратюка.